Росіяни пограбували Херсонський художній музей. Ми поговорили з його директоркою про те, як це було

Ми з вами у Києві — що ви тут робите?

Зараз багато спілкуюся з журналістами. Декілька днів тому підписала договір з адвокатом із воєнних злочинів у культурі. Він вестиме цю справу безкоштовно, але нічого не обіцяє. Була в Олексія Данілова, доповідала йому хвилин сорок. Він пообіцяв, що Україна поверне все, що вкрали окупанти. Також співпрацюю з Міністерством культури.

Коли у музей вперше зайшли росіяни?

Наступного дня після окупації Херсона, 2 березня. Зранку вони облаштовували блокпост і, мабуть, з БТР побачили, що за будівельним парканом (у музеї був ремонт) багато мішків із будівельним сміттям. Тож росіяни — їх було, здається, шістнадцять, усі озброєні — вибили хвіртку будівельного паркану і зайшли в музей. Сторож підрядників втік, але залишив відчиненими двері у побутівці. Через них окупанти потрапили у приміщення. Поліцейського, який чергував усередині, вони примусили відчинити двері. Потім його поклали обличчям униз та одягли кайданки. Коли пішли, залишили музей відчиненим.

Ви були тоді в музеї?

Ні, я була вдома.

Росіян побачив з вікна херсонець Володимир. Коли вони поїхали, чоловік прибіг подивитись, чи всі живі, та подзвонив мені. Я попросила його залишитися та почергувати у музеї під час комендантської години — хоча він просто живе поруч і не працює у нас. Він погодився допомогти нашій співробітниці відділу фондів Ганні Скрипці зачинити двері в музей та пригледіти за будівлею.

Я приїхала 3 березня, як тільки закінчилася комендантська година. Будівельники, які робили ремонт, залишили вікна на двох поверхах відчиненими. Тож наші спонсори надіслали нам 15 тисяч гривень, і ми запросили робітників, щоб ті заварили двері та встановили решітки.

Росіяни намагалися вийти на вас?

Уперше мені зателефонували 4 травня і попросили зробити виставку до 9 Травня. Я сказала, що у нас ремонт і взагалі все вивезено. Мені спокійно відповіли, що це не так. Коли я запитала, чому людина перед розмовою не представилася, почула щось у дусі «переб’єшся». Мене понесло — я назвала співрозмовника потворою. Той сказав, що доведеться вчити мене любити нову владу і наступного дня на мене чекають у прокуратурі.

Уперше мені зателефонували і попросили зробити виставку до 9 Травня. Я сказала, що все вивезено, — мені спокійно відповіли, що це не так.

Було страшно?

Уже ні. Я живу біля Антонівського мосту, 24 лютого у мене над дахом проносилися літаки й бомбили. Тоді було страшно. А під час розмови у мене була лише страшна злість.

І ви пішли у прокуратуру?

Так, але в українську. Діти з Києва вночі знайшли водія і на світанку 5 травня я поїхала з Херсона в домашніх капцях. Перед виходом я схопила медичний епікриз і на блокпостах казала, що їду до лікаря у Кропивницький. Так ми їхали три доби через майже 50 блокпостів росіян: дорогою бачили згорілі літаки, нерозірвані снаряди.

Тож ви поїхали в українську прокуратуру до Києва, а потім повернулися?

Ні, назад мені вже не можна було. 21 травня в музей прийшли озброєні в цивільному одягу та масках — сказали, вже знають про те, що я виїхала.

Скільки людей залишилося працювати?

З тих, кому я довіряю, троє: співробітниця фондів, інженер, прибиральниця. Їх вистачало, бо експозиція була знята і знаходилася у фондах, усім не треба було там перебувати.

У музеї були колаборанти?

Так, шестеро. Одна з них, завідувачка експозиційним відділом, ходила у російську комендатуру з перших днів захоплення Херсона, коли побачила, як директорка краєзнавчого музею зустрічає окупантів із квітами. Загалом це були співробітниці, що добре знали колекцію, а також айтівець, який підробляв у нас.

Як вони допомагали росіянам?

Допомагали вантажити експонати. Вигребли все, окрім важких скульптур. Звірку ми ще не зробили. Головна зберігачка, яку я звільнила у 2021 році, як з’ясувалося, ще тоді вкрала інформацію про фонди та у липні принесла флешки з нею росіянам. Увесь цей час вона підтримувала зв’язок з іншою співробітницею.

Коли окупанти остаточно захопили музей?

Вони прийшли 19 липня зі сформованою командою. Тоді ж з’явилася і нова «директорка». Я про неї раніше не чула, але кажуть, що вона до цього співала у херсонських кабаках.

Ви спілкувалися з цією новою «директоркою»?

Ні, що ви.

А з кимось із колаборантів?

Я всім писала, що прошу цього не робити, бо потім я за них не замовлю слова — вони будуть зрадниками. Завідуюча експозиційним відділом, яка й здала музей росіянам, відповіла мені так: «Якщо ви втекли та злякалися, то я лишуся боротися за музей». А інші, як мені розповідали, зачитували мої звернення і реготали.

Знаєте, що з ними зараз?

Вони зруйнували життя собі, дітям, батькам, бо нікому ж не зійде з рук. Усі втекли. Куди саме, не знаю.

Ви щось з експонатів ховали?

Ми зі співробітницею відділу фондів Ганною Скрипкою ще до мого виїзду стерли все з музейних комп’ютерів. А от великі флешки забрали всі. Там було усе про 14 тисяч предметів — звідки і коли, науковий опис колекції, — зроблене за 45 років.

Ми були впевнені, що, не маючи документів та інформації про фонди, росіяни не розберуться у колекції. Ба більше, на час ремонту вона вся була запакована. Вона мала бути вся вивезена, але адміністрація та підрядник, що робив ремонт, барилися. Про евакуацію після захоплення міста вже не йшлося. Залишалося тільки сидіти тихо та брехати, що все вивезли ще у 2021 році. Грабунком займалися чотири дні кілька десятків людей — як би ми самі винесли все це в умовах окупації?

Що ви знаєте про те, як пограбували музей?

Це відбувалося з 31 жовтня по 4 листопада. Знаю, що під музеєм стояли фури без номерів, автобуси, куди все зносили, та понад 50 людей — їх зняли на відео херсонці. Ці ж фури потім були під краєзнавчим музеєм Сімферополя, також без номерів. Є світлини, як експонати заносять у музей, складають. Усе, що є на фото, ми ідентифікували по інвентарним номерам.

Звідки у вас фотографії награбованого у кримському музеї?
Ті фото сімферопольського музею робили патріотичні українці у Криму. Знімки мені надала українська журналістка, яка виїхала з Луганська у 2014 році та зараз займається воєнними злочинами щодо культурної спадщини.

А хтось зі співробітників музею був там, коли все вивозили?
Вони майже на дві доби зачинили в музеї Ганну Скрипку і не відпускали додому, щоб вона нікому не розповіла.

Їй чимось погрожували?

Вона єдина з нас пережила обшук вдома, у неї забрали телефон. І вона так само, як і я, заховала флешку у знайомих і забрала тільки нещодавно.

Пам’ятаєте, як уперше зайшли в музей після місяців окупації?
Наші поліцейські зайшли туди першими 11 листопада і зняли для мене відео, щоб у мене не краялося серце. А я потрапила в музей вранці 17 листопада після саперів. Біля будівлі вже стояли наші військові та іноземна преса. Журналісти хапали мене, і я поспіхом давала їм інтерв’ю, але рвалася всередину.

Що найцінніше було у музеї?

Експонати з XVII до початку XX століття: ікони, живопис, скульптура. У нас найбільша колекція робіт Олексія Шовкуненка, 150 робіт Миколи Пимоненка, картини Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Зінаїди Серебрякової, Пітера Лелі, Августа Баєра, Івана Айвазовського, Михайла Врубеля — в жодному музеї України їх немає.

Ви вже знаєте точно, що вивезли росіяни?

Ні. Точного опису ще не було: 27 листопада прибули представники ЮНЕСКО, 28-го я поїхала, а 30-го зранку поряд прилетіла ракета. Електрика в музеї була лише одну ніч, до того ж зараз там немає жодного комп’ютера.

За оцінками директора Центрального музею Тавриди у Криму Андрія Мальгіна, вивезли 10 тисяч експонатів. Але я гадаю, більше: багато всього осіло по кишенях окремих людей. Залишили тільки дуже великі роботи, як-от величезного мармурового Леніна. Або бронзових Шевченків.

Залишили тільки дуже великі роботи, як-от величезного мармурового Леніна.

Що кажуть іноземні фахівці — вкрадене реально повернути?

Представник ЮНЕСКО пообіцяв, що зробить усе, аби експонати повернули. Українська мистецтвознавиця Діана Клочко каже, що музейні колекції, які мають інвентарні номери, ніхто і ніколи продавати не буде. Але я з цим не згодна, бо багато музейних робіт є у приватних колекціях. Та й хіба Росія колись віддавала щось крадене?

Скільки це може коштувати?

Мільярди — точно не знаю. За часів Кучми нас просили зробити аналіз фінансової цінності колекції, але я відмовилася. А ціни чорного ринку будуть ще більші.

Які у вас зараз плани?

Ми підняли майже весь світ. У Херсоні були журналісти з Італії, Іспанії, США, Німеччини, Великої Британії. Я дуже вимотуюся, даючи інтерв’ю, й іноді прошу колег підмінити мене.

Але ж ви не вірите, що росіяни повернуть награбоване?

Ні, самі ні. Але фотографії награбованого у кримському музеї вже розлетілися по всьому світу. Директор Центрального музею Тавриди у Криму не зміг пояснити, хто у Херсоні дозволив йому забрати експонати собі. Я думаю, він тільки вдає, а сам прекрасно знає, що це воєнний злочин.

Як музей працюватиме далі?

Ніяк, він зачинений з жовтня минулого року на ремонт, на реставраційні роботи. Усе було занесено у фондосховища, а там зруйновані зали. Якщо змінять підрядника на більш професійного, то ми зможемо для початку врешті-решт завершити ремонт. Ходять чутки, що з нашого музею хочуть зробити галерею сучасного мистецтва. Не знаю, хто за цим стоїть, але я намагатимуся повернути колекцію.

Фото і відео: Іван Антипенко, якщо не вказано інше

Публікацію створено у співпраці з програмою Democracy Frontline за підтримки Федеративного Міністерства закордонних справ Німеччини. Організатори програми ГО Media Frontline e.V. (Berlin) та ГО «‎Тинк Тенк Юкрейн» (Харків). Посилання на соцмережі програми: телеграм , фейсбук, інстаграм