Зализуючи рани: Як зменшити травму війни
Місто Бахмут (колишній Артемівськ) Донецької області відоме своїми соляними копальнями. У тутешніх сувенірних крамницях давно продають світильники з кам’яної солі — як стверджують, вони мають лікувальний ефект. Такі лампи роблять різноманітної форми, але кажуть, саме ця — яка імітує танк — з’явилася, коли Бахмут був відбитий у «ДНР» українськими військовими.
Художниця, есеїстка, антропологиня культури. Виставлялася в Україні, Польщі, Литві, Чехії, Австрії, Італії.
Художник, дослідник. Виставлявся в Україні, Польщі, Чехії, Австрії, Італії, Норвегії, Туреччині.
— Усе почалося 2016 року. Наш друг-журналіст був у Бахмуті й написав нам, що у сувенірній крамниці продається соляна лампа у формі танка. Тоді ми не знали, що хочемо з нею зробити, але одразу зрозуміли: вона нам потрібна. Лампа асоціюється з домашнім затишком, з її світлом і теплом ми почуваємося у безпеці. Лампа у формі військової машини — вражаючий приклад того, як травма проникає до будинку і стає його невід’ємною частиною.
Ми тоді згадали про проєкт Марти Рослер House Beautiful: Bringing the War Home та попросили купити нам цей соляний танк. Поки лампа їхала до нас у Познань, ми подумали: це рана, яку залишила війна. Що роблять із ранами? Їх зализують. Сіль — дуже сприятливий для цього матеріал. Ми вирішили потроху злизати лампу.
Звичайно, ми не знали, як довго це затягнеться. Тоді ми бачили лампу тільки на фотографії і трохи недооцінили її розміри — вона виявилася втричі більшою, ніж ми думали (що, звичайно, теж символічно в розмові про травматизацію суспільства). Коли вона до нас доїхала, було вже запізно: ми все придумали, тому почали лизати. Лижемо вже три роки.
Щонеділі ми викладаємо в інстаграмі актуальну світлину танка. Якщо подивитися на сусідні знімки, то здається, що нічого не змінюється, але якщо погортати фотографії за пів року чи рік, то видно, як лампа зменшується. Цей танк хоч і дуже повільно, але зникає: спочатку заокруглюються кути, потім усередині перегорає лампа, відвалюється залізна штука, що символізує дуло, оголюються нутрощі.
Травма проникає до будинку і стає його невід’ємною частиною.
Нас постійно розпитують про технічні деталі: «як часто ви лижете його, як саме, хто, коли». Але все це другорядні подробиці, і ми навмисне їх не показуємо, хоча процес досить неприємний та болючий, адже сіль дуже гірка й роз’їдає язик. Це історія не про нас і не про наші язики, а про війну та болісно повільне подолання травми. Наш танк, що поступово зникає, — її візуалізація, спосіб зробити проблему видимою за допомогою одного простого і зрозумілого образу.
Ми працюємо з темою війни та травми від самого початку війни на сході України, і всі наші проєкти пов’язані з пошуком мови — візуальної, насамперед, — за допомогою якої можна було б говорити про те, що відбувається. Як сказати про горе, не показуючи його, — без цифр, мертвих тіл, руїн та крові? Без старих, що плачуть, і брудних дітей у кадрі, тому що цього й без нас достатньо? Ми часто демонструємо цей проєкт неукраїнській аудиторії на презентаціях та артист-токах і бачимо, що символ справді зрозумілий.
Як сказати про горе, не показуючи його?
За три роки ми звикли, що змушені постійно підлаштовуватися під ритм проєкту, пам’ятати про нього, коли плануємо резиденції та поїздки. Що б не сталося, щонеділі повинна з’явитися нова фотографія. Хтось має вимогливих домашніх тварин, яким потрібен особливий догляд, а в нас — танк. Різниця лише в тому, що не можна попросити когось насипати корму в миску, поки тебе нема.
