Усе найбільш нецікаве в кольорі: Сол Лейтер, майстер вуличної фотографії
Сол Лейтер народився в Піттсбурзі в родині рабина. Рідні були впевнені, що він піде стопами батька, знавця Талмуду й автора релігійних статей і книг. «Ми живемо у світі, сповненому очікувань. І якщо у вас є сміливість, ви ігноруєте очікування», — стверджував пізніше фотограф, який замість зубріння Талмуду обрав богемне життя. У 1946 році Лейтер кинув заняття в теологічному коледжі у Клівленді та переїхав до Нью-Йорка. У 40-х місто було Меккою нового мистецтва, і для молодих талановитих людей усі шляхи вели туди.
У тому ж 1946-му Лейтер познайомився з абстракціоністом Річардом Пуссет-Дартом і фотографом Юджином Смітом, які й підштовхнули його займатися фотографією. Наступного року Лайтер відвідав виставку ще одного класика фотографії Анрі Картьє-Брессона в Музеї сучасного мистецтва, що тільки утвердило його у правильності вибору. Сол став знімати на камеру, яку йому подарував Сміт, і любов до абстрактного живопису спершу формувала його стиль. «Я почав фотографувати і подумав — це може до чогось призвести», — говорив він про той період свого життя.
Критикиня Джейн Лівінгстон у вступному есе до книги «Нью-Йоркська школа фотографії 1936—63» відзначала, що «присутність у Нью-Йорку редакцій нового покоління журналів із фотоілюстраціями вплинула на культурний клімат міста і створила більш родюче середовище для фотографії в порівнянні з Чикаго або Західним узбережжям». Сол Лейтер скористався цією перевагою Нью-Йорка і в 50-х почав працювати асистентом Генрі Вольфа, арт-директора Harper’s Bazaar. Він знімав також для Esquire та Vogue, його роботи аж десять років переважали на журнальних сторінках. Разом із такими фотографами, як Річард Аведон і Хіро, Лейтер створював нову мову реклами.
Шістдесяті стали вершиною творчої свободи у фешн-фотографії, але наступного десятиліття все змінилося. Пізніше Лейтер говорив: «Я виявив за своєю спиною керівників, їхніх асистентів і навіть асистентів самих асистентів, які вчили, як і що знімати».
Нагота
Він вирішив піти з комерційної фотографії, знайшовши таким чином свободу, і його знімки одразу стали інтимнішими, м’якшими. Відома серія жіночих ню In My Room, створена в майстерні Лейтера, може служити його маніфестом творчої свободи.
«Оголені знімки мають спонтанний і романтичний характер, як розкидані сторінки щоденника або кадри з ранніх фільмів. Ці жінки абсолютно природні і розкуті перед камерою Лейтера. Вони прокидаються, приймають ванну, наносять макіяж, викурюють першу сигарету. Одна задумливо тримає чашку з кавою, в іншої все ще у волоссі бігуді, її обличчя пом’яте подушкою, одна скачує свої чорні панчохи, інша лежить на підлозі на тлі зім’ятих аркушів газет. Вони одягаються, роздягаються, розстібають блискавку спідниці, розстібають блузку або просто мріють. Лайтер фотографує двох жінок у ліжку, одна в чоловічій сорочці, інша — в жіночому негліже…» — так описувала його знімки історикиня фотографії Кароль Наггар.
Відома серія жіночих ню In My Room, створена в майстерні Лейтера, може служити його маніфестом творчої свободи.
Апартаменти Лейтера на Східній 10-й вулиці, з розсіяним світлом і майже буддійською порожнечею, — теж свого роду герой цієї інтимної серії. Після її уважного вивчення з’являється відповідь на питання, чому чорно-біла плівка. Справа в тому, що на відміну від кольорової чорно-білу Лейтер міг обробляти і друкувати з неї знімки самостійно, що рятувало майстра від цензури і проблем із законом.
Колір
У 50-х в кольорі ще знімали мало, Лейтер же робив це для себе — виходив на вулицю і фотографував життя навколо. У знімках, які він спочатку нікому не показував, відчувається легкість і спостережливість. Сол не боявся фрагментувати світ навколо, знаходячи в навіть невеликих уламках повсякденності незвичайну красу. Ось його, на перший погляд, просте кредо: «Я думаю, що під час зйомки вдалої фотографії виникає щось на зразок дзену. Це складно описати. Люди кажуть про контроль над зйомкою, але це неправда. Ти не можеш контролювати вир реальності. І якщо тобі дуже щастить, час від часу виходить щось хороше…»
Іноді він наносив мазки фарби на плівку або додатково розфарбовував уже роздруковані знімки, створюючи свого роду абстракції. Оскільки через дорожнечу матеріалу Сол іноді використовував прострочену плівку, зображення виходили з дефектами, що тільки додавало їм художності. Лейтер концентрувався не на сюжеті, а на поетичності того, що відбувається навколо, тож його фото навіть без маніпуляції з фарбами здавалися близькими до живопису. Він знаходив нетипові ракурси, часто знімав крізь щось або у відображенні, ніби підглядаючи за тим, що становить для нього інтерес. При цьому Лейтер міг розмивати головні об’єкти на знімках, фокусуючись на деталях.
Лейтер концентрувався на поетичності того, що відбувається навколо, його фото навіть без маніпуляції з фарбами здавалися близькими до живопису.
Він був яскравим представником Нью-Йоркської школи фотографії. Сміливі експерименти, демократичність, естетизм — такі риси властиві всім майстрам школи, і творчість Картьє-Брессона була наріжним каменем також і для багатьох сучасників Лейтера. Одкровенням для «нью-йоркців» стала ідея француза про те, що можна домогтися всього необхідного, використовуючи обмежені засоби. Адже самому Картьє-Брессону вистачало однієї «Лійки» для створення своїх світів.
Ще один прийом Лейтер підгледів у Пікассо. Художник зізнавався, що якщо у нього під рукою немає підходящої фарби, він бере максимально протилежну. Так і Лейтер кидав собі виклик, використовуючи іноді зовсім невідповідні об’єктиви. З японського живопису, шанувальником якого Сол також був, він привніс у свою фотографію любов до вертикального формату.
Світогляд фотографів середини ХХ століття формували також роботи Льюїса Гайна і Вокера Еванса, Лейтер багато чому навчиться у цих майстрів. Цікавість, працездатність, бажання випередити час і затвердити фотографію як найважливіше з мистецтв — усе це дари попереднього покоління авторів. Лейтер же шукав свій, оригінальний шлях, і головну роль у цьому зіграла кольорова фотографія. «Світ наповнений прекрасними речами, але у людей є талант не помічати цього, тому що вони ліниві, зіпсовані та їм бракує уяви», — говорив він. Сол вірив у красу простих речей і вважав, що «найбільш нецікаве може бути цікавим».
Фотографія Лейтера — це незрозумілі, невловимі моменти нашого існування. Кольорові скельця, з яких складаються мозаїки повсякденності. Глядач Лейтера, роздивляючись роботи майстра, бере участь в акті відтворення повної картини світу. Глядач Лейтера, сам того не підозрюючи, змінюється назавжди.
Схожі матеріали
