Нескінченність до червоної точки: Яйої Кусама

Японка Яйої Кусама — найдорожча художниця, яка нині живе. У 2008 році на аукціоні Christie’s роботу Кусами з серії «Мережі нескінченності» було продано за $5,1 мільйона. Її горошок легко побачити у галереях та вітринах бутиків. За її плечима — Венеційські бієнале, величезні виставки по всьому світу та кілька поетичних збірок. 89-річна Кусама продовжує активно працювати у майстерні біля психіатричного шпиталю у Токіо, де вона добровільно живе з 1977-го.

Кількість робіт Яйої Кусами обчислюється не сотнями, а тисячами. Така плідність пов’язана зі страхом художниці перед своїм психічним розладом.

Яйої Кусама малює з 10 років. Тоді її вперше відвідали галюцинації. «Якось я дивилася на скатертину на столі з візерунком з червоних квіточок, і коли я підняла очі, то побачила, що той же візерунок покрив стелю, вікна, стіни, зрештою всю кімнату, моє тіло і Всесвіт, — описує Кусама свій перший галюциногенний досвід. — Я відчула, що почала самознищуватися, обертатися в нескінченності часу та абсолютності простору, звелася до небуття. Коли я зрозуміла, що це не плід моєї уяви, а відбувається насправді, я злякалася. Я знала, що треба втекти, аби закляття червоних квітів не позбавило мене життя. Я відчайдушно побігла вгору сходами. Сходинки піді мною почали провалюватися, я впала і потягла кісточку».

Перенесення галюцинацій на полотно чи будь-які інші поверхні стало для Яйої не просто арттерапією, а єдиним способом існування — без творчості, за словами художниці, її божевілля посилюється, аж до думок про суїцид. При цьому її мистецтво не можна назвати чистим артбрютом (це твори, створені душевнохворими): воно повністю концептуальне. Кусама чудово обізнана у тому, що відбувається в артсвіті, — недарма вона зуміла опинитися в авангарді свого часу.

Кусама постійно малювала, незважаючи на сувору заборону матері, яка відбирала у неї папір та пензлі. Яйої вивчала старовинну японську техніку малюнка «ніхонга», але не знайшла у традиційному мистецтві необхідного їй наповнення. Її погляд звернувся до модернізму. Кусама захоплювалася Джорджією О’Кіфф і вирішила розпочати з нею листування. Знаменита художниця підтвердила юній Яйої, що їй треба показати роботи у США. У 1958 році японка сама прибуває до Нью-Йорка у пошуках визнання і свободи.

Перед Америкою кінця 50-х Кусама постала маргіналкою в кубі: вона була жінкою, душевнохворою та уродженкою Японії, нещодавно ворожої. Але нью-йоркська артсцена жадала епатажу та експериментів, вона переживала бурхливий розквіт плюралізму й нонконформізму. Тому, взявши своє аутсайдерство на озброєння, Яйої посіла одне з центральних місць у нью-йоркській арттусовці 60-х — поряд з Енді Ворголом, Дональдом Джаддом та Класом Ольденбургом.

Основою більшості творів Яйої Кусами є візерунок у горошок. Крапка в її космології — будівельний елемент Всесвіту. Художниця нескінченно множить крапки, змінюючи лише «полотна»: ними були люди, кішки, коні, стіни, одяг, сама Кусама. Для неї галюцинації стають свідченням гомогенності світу, зведення його до крапки — що, до речі, не так уже й далеко від теорій, які висуває наука.

Крапки потім формують цілі нейронні мережі. Полотна серії «Мережі нескінченності» можна порівняти з тканиною, з якої витканий Всесвіт. Обсесивно покриваючи все патернами, часто без перерви на сон та їжу, Яйої Кусама прагне повного розчинення, самознищення, яке призводить до єднання зі світом. До точок потім додаються дзеркала, й у безкінечність мереж і точок занурюється глядач. В одній з іммерсивних інсталяцій серії «Дзеркальні/нескінченні кімнати» маленькі вогники, що відбиваються у дзеркалах, створюють відчуття безмежного зоряного моря, пропонуючи глядачеві розчинитися у медитативному блаженстві.

Яйої Кусама застосувала, здавалося б, безмовний горошок і у своїх політичних творах. Головною формою протесту проти війни у В’єтнамі стають демонстрації, акції та хепенінги — Яйої малює горошок на голих людях, співзвучно з пацифістськими і нудистськими ідеями покоління хіпі, які вона розділяла.

Одним із таких висловлювань був антивоєнний хепенінг 1969 року «Велика оргія, що розбудить мертвих» у Скульптурному саду Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Перформанс потрапив на першу шпальту газети New York Daily News. Також художниця провела подібні хепенінги у Центральному парку й на Бруклінському мосту.

На батьківщині Яйої прозвали безсоромною, але в Нью-Йорку від неї всі були в дикому захваті. Службовець в’язниці, до якої Яйої одного разу запроторили за непристойну поведінку після чергового перформансу, виявився щирим фанатом художниці та приніс їй у камеру величезний торт. А дівчина з сусідньої камери напросилася брати участь у наступній акції.

У 1967 році мисткиня грає саму себе у фільмі Джада Єлкута «Самознищення Кусами». У стрічці, яку було знято у Вудстоку — Мецці хіпі, художниця розклеює і малює горошок.

У хепенінгу «Прогулянка» 1966 року мисткиня пройшлася вулицями американської столиці у кімоно під парасолькою з пластиковими квітами. Вочевидь чужорідний елемент урбаністичного пейзажу того часу, Кусама хотіла показати, з якими стереотипами доводиться стикатися азійській жінці. Цей перформанс можна зарахувати до феміністського мистецтва.

Також Кусама створює лінію одягу для сексуальної революції — з прорізами на причинних місцях, костюми для двох та для оргій, золоті шорти з макаронами, туфлі на шпильці з устілкою, усіяною фалічними скульптурками. «Усі мої творчі „я“ гармонійно поєднувалися всередині мене, незалежно від того, займалася я модою чи мистецтвом», — каже художниця.

Сексуальна фрустрація — ще одна тема, якої торкається Кусама у своїй творчості. Будучи асексуальною, вихованою у суворих традиціях японської родини, художниця відчуває страх перед геніталіями, що вилилося у виробництво фалічних скульптур у серії «Акумуляція». Як і горошок, скульптури масово атакують різні поверхні та об’єми. У 1963-му Кусама покрила фалосами човен і обклеїла кімнату шпалерами з 999 зображеннями того ж човна. Через три роки Енді Ворхол використав цю ідею, тільки із зображеннями корів. Відтоді відносини між митцями охололи.

Кусама продовжує писати один і той самий твір усе життя. Художниця розчинилася у своїй творчості, її ідентичність злилася з іміджем, який вона собі збудувала. Її роботи говорять про нескінченність і дитячі страхи, про емансипацію та пута хвороби, про самознищення у мить творення.

У дитинстві була гра — сказати число, яке було б більшим за нескінченність. Називалося воно «червона крапка». Якби вічність кинула нам виклик у цій грі, змагатися з нею могла б лише Яйої Кусама.